ОБЩИ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБЩИПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Щипаючи, обривати, відривати що-небудь. Лукина простягала руку до калини, й її рука несамохіть общипувала листя й кидала його на траву (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 327); Вітя, ніби нехотя, зберігаючи роблено похмурий вигляд, общипує маленький кусочок паляниці, умочає в полумисці, ліниво їсть (Вас., III, 1960, 331); Як умру я на чужині, Хто мя [мене] поховає? Хіба ворон чорнокрилий Тіло общипає!.. (Рудан., Тв., 1956, 78); * Образно. Але час минав, роки йшли — і кожний рік щось общипував з тої віри, з того запалу (Коцюб., І, 1955, 223).
2. діал. Обсмикувати. Уперше це вона нарядилася в неї [спідницю] і цілий день виходила то по вгороду, то по улиці, общипуючи ту спідницю кругом себе (Мирний, І, 1954, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 609.