ОБІ́ДНЯ, і, ж. Відправа в православній церкві, яку служать у першій половині дня, до обіду. [Степанида:] Ти б он подивилась на батька, як він стоїть у церкві та цілісіньку обідню, сердешний, вихитає головою та все молитви шепче… (Кроп., І, 1958, 126); Була неділя. У брянських церквах дзвонили до обідні (Шиян, Вибр., 1947, 22).
◊ Псува́ти (зіпсува́ти) обі́дню кому і без додатка, заст. — заважати, шкодити кому-небудь у якійсь справі. Тадей Станіславович торкнувся рукою плеча Левченка: — Зіпсував обідню старий донощик. І чарки по-людськи не допив (Стельмах, І, 1962, 336).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 504.