Слово "обіймати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ОБІЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБІЙНЯ́ТИ, обійму́, обі́ймеш, док., перех. і без додатка.

1. Обхоплювати кого-небудь руками чи рукою, пестячи, виражаючи ніжність, почуття дружби і т. ін. І вже обіймає [мати] його й до серця пригортає (Вовчок, І, 1955, 347); Це була дійсність — Лаврін.. обіймав її і шепотів ласкаві.. слова (Донч., III, 1956, 120); Він сирота, — хто без мене його привітає? Хто про долю, про недолю, Як я, розпитає? Хто обійме, як я, його? (Шевч., І, 1963, 127); // Обхоплювати руками чи рукою що-небудь. Сидячи на землі, .. вона обіймала свої коліна (Коцюб., II, 1955, 314); Він обіймає стовбур старої груші, припадає обличчям до шорсткої порепаної кори (Смолич, II, 1958, 57); Червоноармійці сиділи на ганку, обійнявши гвинтівки (Жур., Дорога.., 1948, 32).

Обійма́ти (обійня́ти) о́ком (очи́ма, по́глядом, зо́ром і т. ін.) пильно, уважно дивитися на кого-, що-небудь. Прокіп обіймав оком Гафійку (Коцюб., II, 1955, 41); І кожного [бійця] обіймає [Воронцов] теплим поглядом, і кожним гордиться (Гончар, III, 1959, 460).

2. перен. Поширюючись, огортати, обволікати, охоплювати і т. ін. кого-, що-небудь (про полум’я, світло, темряву і т. ін.). Плентавсь я тихою ходою берегом річки, не помічаючи навіть, як чорна хмара обіймала крайнебо (Коцюб., І, 1955, 177); Кошлата темрява владно сунула з лісової хащі, обіймала чорними рукавами стовбури вікових ялин і сосен (Донч., II, 1956, 7); // безос. Клуню вже всю геть обійняло полумям (Головко, І, 1957, 348).

3. перен. Оволодівати ким-, чим-небудь; повністю захоплювати, полонити когось, щось (про почуття, враження і т. ін.). Нікого й нічого не знаю, і сум, і неспокій мене обіймає (Вовчок, І, 1955, 7); То він ходив зажурений, то раптом його обіймала злість на неї (Коцюба, Нові береги, 1959, 408); Страх обійняв Женю знову: невже ні від кисню, ні від камфори цьому небораці не полегшав? (Шовк., Людина.., 1962, 167).

4. перен. Мати в своєму складі. Ця країна [Нідерланди], яка обіймала сучасну Бельгію, частину північної Франції, Люксембург і Голландію, була густо заселена (Іст. середніх віків, 1955, 180); Знову серед козаків пішли чутки, що буде складатися реєстр. Хто оповідав, що число реєстровців обійматиме шістдесят тисяч.., а хто твердив, що всього двадцять тисяч (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 606); // Включати в сферу своєї уваги, діяльності, в коло своїх інтересів і т. ін. Епоха тому й називається епохою, що вона обіймає суму різноманітних явищ і воєн.. (Ленін, 30, 1972, 83); // Сприймати повністю зміст, суть чого-небудь; розуміти, усвідомлювати. Де вже бездольцям тим відрізняти: Ворог ти клятий чи друг… Треба б поперед нам обійняти Ціну народних послуг! (Граб., І, 1959, 98); А в хлопчини серце невситиме, Повен розум чистої жаги, Все ж то хоче знати, обійняти… (Рильський, III, 1961, 20); Обійма [Ленін] Промінням розуму простори світу (Павл., Бистрина, 1959, 7).

5. Тісно облягати, огортати (про одяг). Тонка бомбакова сорочка щільно обіймала її молоде тіло (Коцюб., І, 1955, 238); // Оточувати, огинати. Обіймає та Яйла берег південний кримський, не пускає на його холодів та вітрів із півночі (Вишня, І, 1956, 167); Фруктовий садок обіймав палац з півночі (Смолич, І, 1958, 89); * Образно. З лівого боку від моря знову заревли ворожі гармати, і той нестерпний гуркіт покотився по всій лінії фронту, обіймаючи вогненною підковою гірські підступи до Севастополя (Кучер, Чорноморці, 1956, 369); // Покривати собою. Він [плющ] обіймає, Боронить від негоди стіну голу (Л. Укр., І, 1951, 208).

6. Посідати, займати (посаду і т. ін.). Керівні посади теж майже скрізь обіймає вона — молодь (Баш, На берегах.., 1962, 42); Павло закінчив сільськогосподарський інститут, працював.. в облвиконкомі, де обіймав не малу посаду (Мушк., Серце.., 1962, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 505.