ОБІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка, заст., розм. Обіцяти. Я.. перемовив його від купців, ще йому п’ятнадцятий годок був, і обіщав наградити його (Кв.-Осн., II, 1956, 349); Прийшли; ..послали просити лакея, щоб сказав панові; обіщали навіть "на табак" лакеєві (Мирний, І, 1949, 302); Пригрівало вранішнє сонце, обіщаючи рівний, гарячий травневий день (Вас., II, 1959, 364).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 508.