ОВ, виг., рідко. Уживається при вираженні здивування, захоплення і т. ін. [Килина:] Ов! дядьку Леве! то ви-те вдома? (Л. Укр., III, 1952, 241); — Знаєш, Марку, не ті тепер люди, що перше. І в нас була забастовка. — Ов! (Коцюб., II, 1955, 66); Мотор — машина дуже мудра. Ов, черговий електрик мусить знати її норов та й уміти з нею поводитись (Чорн., Пісні.., 1958, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 610.