ОВА́ЦІЯ, ї, ж. Захоплене вітання кого-небудь бурхливими оплесками, вигуками і т. ін. Твій Бачинський при від’їзді з Кракова крикнув нам з вікна: "Слава, молоді радикали!" і ми єму [йому] зробили овацію (Стеф., III, 1954, 50); Манюрка заспівала. І тоді всі слухачі до одного збагнули, що з Манюрчиного горла тече срібна ріка кришталевих звуків.. Публіка влаштувала овацію (Ю. Янов., І, 1958, 258); Всі радіостанції транслюють радянські марші. Крізь радісний грім овацій.. проходять танки переможців (Гончар, III, 1959, 458).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 610.