ОВІВА́ТИ, а́ю, а́єш і ОВІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОВІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., перех. Те саме, що обвіва́ти 1. Вітер затих. Здавалось, ніби він назавжди відмовився овівати розпечену землю (Собко, Шлях.., 1948, 104); З сходу дихнув вітрець і овіяв Остапа (Коцюб., І, 1955, 340); Ялтинський будинок Літфонду.. найбільше відповідає творчому спочинку.. Спокій овіває вас довкола. Творча, благотворна тиша (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 11); Замовк старий. Стояли люди, мов хмара давніх, вічних бід овіяла їх душу сумом (Фр., XIII, 1954, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 611.