ОГЛУ́ШЛИВО. Присл. до оглу́шливий 1. В лузі понад річкою.. оглушливо цвірінчали по-дурному зраділі горобці (Коз., Гарячі руки, 1960, 128); Голосно, навіть оглушливо гриміли репродуктори (Кучер, Прощай.., 1957, 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 615.