ОГРИЗА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОГРИЗНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., розм.
1. Гарчати, погрожуючи вкусити (про собак, вовків). Дві вовчиці.. спливали кров’ю і відповзали в замети.., а решта вовків гарчали та огризалися, дожираючи мертвого коня (Тулуб, В степу.., 1964, 11); * Образно. Вибиті блискавичним ударом наших частин, гітлерівці, огризаючись, відступали на захід (Цюпа, Три явори, 1958, 73); В ту ж мить таємнича ранкова тиша стрепенулася від шаленої тріскотні автоматів. Сердито огризнулися кулемети (М. Ол., Чуєш.., 1959, 53).
2. перен. Відповідати на запитання, зауваження і т. ін. кому-небудь у різкій, грубій формі. Оникій огризався або часом і змовчував, знаючи Грицаєві норови (Н.-Лев., IV, 1956, 202); — Ой, мамо, та хіба ж я каліка сидіти, коли всі біжать? — огризався Юрко (Козл., Ю. Крук, 1950, 128); Чайка був так заклопотаний одяганням, що не мав часу навіть огризнутися на глузи (Загреб., Шепіт, 1966, 399).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 621.