ОГУ́ДИНА, и, ж., збірн. Стебла, гілки виткої, повзучої або сланкої рослини (перев. про родину гарбузових); гудина. [Микита:] Постривай!.. Побачимо, які будуть дині з тієї огудини!.. (Кроп., І, 1958, 75); Тоненький огірочок висить на огудині, немов прив’язаний (Жур., Вечір.., 1958, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 623.