ОДНОДУ́МНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до одноду́мний. Критик — на сторожі однодумності письменника і читача (Смолич, Розм. з чит., 1953, 125); Вона рішуче підійшла до автомобіля і, поглядаючи на чоловіка, думала, звідки в нього така однодумність із тим копачем? (Коцюба, Нові береги, 1959, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 634.