ОДНООСІ́БНО, присл.
1. Індивідуально, не в сільськогосподарській артілі. Наші друзі і вороги за кордоном добре розуміли, що, поки селяни жили одноосібно, в країні існувала природна база для реставрації старого ладу (Ком. Укр., 10, 1959, 2).
2. рідко. Без чиєї-небудь участі, допомоги; окремо, самостійно. Токарі-оператори.. працювали одноосібно (Веч. Київ, 2. III 1971, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 636.