ОДНОСТА́ЙНИЙ, а, е.
1. Який виявляє, виражає спільну волю. Ми знаємо,.. що тільки тоді революція стає революцією, коли десятки мільйонів людей в одностайному пориві піднялись як один (Ленін, 36, 1973, 466); Ватутін тільки оглянув присутніх, прочитав у їх очах одностайну рішучість (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 281); // Злагоджений, дружний. Кімната раптом здригнулась від одностайного реготу (Досв., Вибр., 1959, 264).
2. рідко. Єдиний, неподільний. І знову чув на заклик цей Могутній, спільний клич людей: "Хай будем одностайні ми З Росії рідними людьми!" (Бажан, Роки, 1957, 232); У вікопомній битві за Дніпро поруч бились не тільки діти Дніпра — росіяни, українці, білоруси, — але й казахи,і грузини, і вірмени, бився одностайний радянський народ (Рильський, III, 1956, 26).
3. Весь, скрізь однаковий. Дім невеликий, але з однаковими вікнами, одностайною краскою на надвірних стінах, з цілим дахом, цілими коминами, одним словом: назверх порядний (Мак., Вибр., 1954, 150); Ліс починав спрокволу втрачати свою одностайну зелень (Вільде, Сестри.., 1958, 24); // Те саме, що одномані́тний. Якийсь неначе рай увиджується їй в фантазії, заколиханій тихим одностайним сільським життям (Н.-Лев., IV, 1956, 110); [Любов:] Риск… та що, без нього все життя людське було б одностайне, як осінній дощ (Л. Укр., II, 1951, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 638.