ОДУ́ЖУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до оду́жувати. Одужуючий хворий; // у знач. ім. оду́жуючі, чих, мн. (одн. оду́жуючий, чого, ч.; оду́жуюча, чої, ж.). Ті, що одужують. В Анапі, в госпіталі, мені зробили операцію, і лікар-грузин навіть пожартував, що мене покладуть недалеко від дверей, бо незабаром переведуть у палату для одужуючих (Мушк., Серце.., 1962, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 642.