ОДУРІ́ННЯ, я, с., розм. Стан за знач. одурі́ти. Уже піт лив з Марка.., руки почали тремтіти. Але він не кидав роботи, пиляв ключі один по одному. Пиляв їх довго і вперто, до одуріння (Мик., II, 1957, 325); Він падав у якусь чорно-синю безвість. Рожева непритомність. Одуріння (Загреб., День.., 1964, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 643.