ОДІДИ́ЧЕНИЙ, а, е, заст. Дієпр. пас. мин. ч. до одіди́чити. З причини таких поглядів і почувань я розумію мужика й аристократа. Розумію те їх залізне прив’язання до своєї одідиченої землі (Коб., IIІ, 1956, 380); Справді, мати не дуже провірювала [перевіряла], що я читаю, але, мабуть, був у мене одідичений смак (У. Кравч., Вибр., 1958, 355).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 630.