ОЖИВА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ожива́ти. Тут [у повісті І. Франка "Петрії і Довбущуки"] повно всякого страхіття, розбійників, заклятих скарбів, привидів, душогубства і оживаючих мерців (Коцюб., III, 1956, 31); Відозвався [відізвався] нараз серед оживаючого гомону товариства тремтячий, глухий, старечий голос (Фр., І, 1955, 326).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 647.