ОЗЕ́РНИЙ, а, е.
1. Прикм. до о́зеро. Небо, земля і озерні води урочисто мовчать, заворожені золотим осіннім умиранням… (Руд., Остання шабля, 1959, 9); Він розніжено зліг на квітчастий килим, що мав правити йому за квітучий лужок біля озерної прохолоди (Вол., Місячне срібло, 1961, 8); Казарок крик з озерних плес долинув із долин… (Гонч., Вибр., 1959, 309); // Який живе, водиться, росте в озері, на озері. З озер пливла нічна вогкість, десь далеко кричала озерна птиця — бугай (Донч., III, 1956, 97); У житах співали перепели, кумкали озерні жаби (Шиян, Гроза.., 1956, 672); Нам видно, як серед блискучої водяної гладіні бродить, розгулюючи на мілкому, всяка озерна дрібнота (Гончар, Маша.., 1959, 38).
2. Який має велику кількість озер (про місцевість, країну і т. ін.). Лежать у полі вперті валуни На Молодечнині, в озернім краї (Рильський, III, 1961, 284); У минулім році в серпні довелося буть мені у Карелії озерній у зеленій стороні (Гонч., Вибр., 1959, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 653.