О́ЗИРК, у, ч., розм., рідко. Дія за знач. озирну́тися, озира́тися. В озирку твоєму бачилось жаданнє [жадання] Жити і любити (Щог., Поезії, 1958, 215).
◊ З о́зирками — а) поглядаючи кругом; озираючись. Помітивши Семка, який саме смиче на городі солому, дівчина з озирками поспішає до нього (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 65); б) обережно, обачно. А у мого вуйка за давніх часів усеї тої громовини було богато [багато], і довгі ще літа опісля слуги наші шепотом та з тривожними озирками розказували мені страшні повісті про його лютість (Фр., І, 1955, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 654.