ОКА́ЛИНА, и, ж. Окисел, що утворюється на поверхні металу (перев. заліза та його сплавів), нагрітого до високих температур (700-1300 градусів); використовується у доменному виробництві, порошковій металургії і т. ін.; циндра. Тим часом сталь уже трохи остигла. Темна окалина з’явилась на боках циліндра (Собко, Біле полум’я, 1952, 321); Тисячі тонн металу йдуть на циндру або, як тепер її називають, — "окалину" (Загреб., Спека, 1961, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 660.