ОКАМ’ЯНІ́ЛИЙ, рідко ОКАМЕНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Який окам’янів, став твердим, як камінь; який має вигляд і властивості каменя; скам’янілий. Прибій і люті балтійські шторми час від часу викидають на піщані береги згустки окам’янілої смоли (Наука.., 9, 1963, 32); Перейшли берег, перескочили вузенький струмочок-рівчачок і втоптаною, окам’янілою стежкою вгору, вгору — за село… (Ряб., Жайворонки, 1957, 5).
2. перен. Який став нерухомий, ніби завмер, заціпенів. Окам’яніле обличчя.
Мов (як, ні́би і т. ін.) окам’яні́лий (окамені́лий) — нерухомий, без найменшого руху. Я стояв, мов окаменілий (Фр., IV, 1950, 394).
3. перен. Який втратив здатність відчувати що-небудь, реагувати на щось, виявляти яке-небудь почуття. Окам’яніле серце.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 660.