ОКО́П, ОКІ́П, око́пу, ч.
1. перев. окі́п. Рів з земляним насипом, валом навколо чого-небудь. Окоп, обсаджений густою кучерявою дерезою, був похожий на зелену підкову, притулену до косогора (Н.-Лев., II, 1956, 125); Окіп поріс чорнобиллю, шипшиною, увився березкою, хмелем, а дно рову укрилося широколистою лопушиною (Мирний, IV, 1955, 14); — Гей, десятник!.. Дай-но їм лопатки, най удень лагодять окопи навколо волості (Коцюб., І, 1955, 38).
2. військ. Земляна споруда, що служить укриттям від вогню, вогневою позицією та місцем спостереження за ворогом для одного бійця або підрозділу; шанець. Ходимо на саперні роботи в окопи (Вас., Незібр. тв., 1941, 205); Сержант Микола Красношапка і з ним ще кілька товаришів снайперів зайняли окоп на передовій (Вишня, День.., 1950, 98); Танк пройшов через окіп… (Гончар, II, 1959, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 675.