ОКРИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ОКРИ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОКРИЛИ́ТИ, окрилю́, окри́лиш, док., перех.
1. Викликати в кому-небудь натхнення, душевне піднесення; надихати. Зустріч у Літньому саду якось одразу окрилила Тараса (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 25); В класі було шумно, весело: .. надія на такого доброго господаря класу окрилювала дитячі серця (Фр., IV, 1950, 216); Великий Жовтень окрилив Купалу. Поетичний дар його розцвів (Рильський, III, 1956, 393); // Підсилювати, зміцнювати (почуття і т. ін.). [Борис:] Ти та довічна і міцна сила, котра свіжитиме і окрилятиме надії! (Кроп., І, 1958, 396).
2. Надавати кому-, чому-небудь крила, крильця. Хіба своє "я" ми не сієм так само уперто, як смітниковий бур’ян насіння? Як всі ті кульбаби, реп’ях, кропива і таке інше, що окриляють насіння і кажуть: лети! (Коцюб., II, 1955, 256); * Образно. Ми летим у далеч. Ми у космос линем. Окриляєм землю. Славимо життя (Тер., Серце.., 1962, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 679.