ОКРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОКРУТИ́ТИ, учу́, у́тиш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що обкру́чувати. Легенький ляск, знов блиснула в повітрі нагайка і знов окрутила голі ноги старого (Фр., III, 1950, 204); Він би, може, сміявся, .. лицявся б до жінки, окручував би її навколо себе, мов у танці.., поки б і вона не подобріла (Л. Укр., III, 1952, 637); Харитоненко вдається на всякі хитрощі, щоб окрутить заробітчан (Горд., II, 1959, 176); [Савка:] От я ручуся головою: якщо ви залишитеся тутечки, то вас зараз же об’являть нареченими, а потім зовсім окрутять! (Мам., Тв., 1962, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 682.