ОКУЛЬБА́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., рідко. Те саме, що осідла́ти. [Хорунжий:] Гей, ви, браві юнаки, Усі жваві козаки, .. Зміїв-коней окульбачим, Полювать в степи поскачем (Кроп., V, 1959, 269); У степу Гаріфулін окульбачив свого коня й хутко прискакав до аулу (Донч., І, 1956, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 685.