ОЛТА́Р, я́, ч., церк. Те саме, що вівта́р. Іфігенія ворушить багаття на олтарі, щоб ясніше горіло, поправляє покраси (Л. Укр., І, 1951, 160); Олтар зостався од старої церкви. Він давнішній і закруглений; до його вже потім приставлена новіша церква (Н.-Лев., II, 1956, 401).
◊ Прино́сити (принести́, відда́ти і т. ін. ) на олта́р вітчи́зни (перемо́ги, нау́ки і т. ін.), уроч. — те саме, що Прино́сити (принести́ і т. ін.) на вівта́р вітчи́зни (перемо́ги, нау́ки і т. ін.) (див. вівта́р). Серед 28 героїв-панфіловців, які хоробро захищали Москву, були росіяни, українці, казахи, киргизи. У передсмертній записці вони писали: — Ми приносимо своє життя на олтар Вітчизни (Ком. Укр., 5, 1965, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 691.