ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ую, уєш, недок., зневажл. Надто довго й нудно виголошувати промову, говорити про що-небудь (перев. з претензією на красномовність). — Довго ви ораторствуєте, Мироне, — Варчук.. похитує.. головою (Стельмах, II, 1962, 44); Оце недавно.. іду я з роботи.. Дивлюся: біля молочарні — жінок, як на весіллі.. Ораторствує баба Олька. Ну, як на мітингу виступає! (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 738.