ОРІЄНТИ́Р, а, ч. Добре помітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості. У старому селі була своя композиційна логіка, свій план.. За центр і одночасно орієнтир правила звичайно церква (Довж., III, 1960, 90); Сергій по компасу визначає напрямок, знаходить на ньому орієнтир і, построївши всіх ланцюжком, першим вступає в лісові хащі (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 78); У космосі зовсім інші масштаби, ніж на Землі, і космонавтам за орієнтири правили материки. Кожний материк, кожний океан має свій характерний колір (Рад. Укр., 8.ІХ 1962, 3); * Образно. Ми постійно стикаємося з посиленим інтересом читача до героя біографічного жанру, бо, зрештою, видатна людина вабить його насамперед як приклад для наслідування, як життєвий орієнтир (Рад. літ-во, 3, 1966, 52); // Спеціальний вказівний прилад, покажчик.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 745.