ОТА́М, присл., розм. Підсил. до там; ось там. — І де ти бродиш, заволоко? Візьми отам кашу в печі та повечеряй! (Коцюб., І, 1955, 132); — Весняна краса, вона, мабуть, від дитинства, — сказав Прокопенко. — Отам з нашої гори як подивишся на світ, здається, дивився б сто літ і очей би не зводив (Довж., І, 1958, 73); // Уживається як співвідносне слово в складнопідрядному реченні. — Як жили ми індивідуально, то був у нас вітряк. Стояв він на Беєвій горі, отам, де тепер наш артільний млин стоїть (Тют., Вир, 1964, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 801.