ОТАМА́НША, і, ж., розм.
1. Дружина отамана. Отаманша винесла [забродчикам] на вечерю черствого хліба і вчорашньої смаженої риби (Н.-Лев., II, 1956, 249).
2. рідко. Жін. до ота́ман 3, 4. [Сотник:] Ще й те: Хто ж в замку тут отаманшею буде? Я думав би — Свиридиха?.. (Стар., Вибр., 1959, 547); Тітка Варвара.., в якій колишні фальцфейнівські заробітчани та батраки легко могли б впізнати маячанську отаманшу, стрижійку овець.., весело кинула перед собою торбу з харчами (Гончар, II, 1959, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 802.