ОТЕТЕРІ́ЛО, розм. Присл. до отетері́лий 2. Орест отетеріло стояв перед цими гігантськими спорудами і почував себе безсилим і нікчемним (Досв., Вибр., 1959, 353); Какура отетеріло витріщив очі, щоки його надулися.., бриль зсунувся на потилицю (Чаб., Катюша, 1960,10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 804.