Слово "ото" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ОТО́, част., розм.

1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом); ось то. Душило свіжоспеченим хлібом і мокрим димом. — Що це — і у вас грілися біля вогню? — запитав Мусій у старого козака.. — Еге ж. Попалили до біса панські скирти. Ото хліб святий так пахне (Панч, Гомон. Україна, 1954, 377); Михайлик дивився, як зелені зірки дмуться та лупають перед давно сподіваним дощем. Яке наймення їм, він сливе не відав: ото-о є Віз Великий.., а то — Волосожар, а то — Чумацький шлях (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 335); Перехопивши серйозний погляд дочки, Яцуба з гордістю вказує капітанові на неї: — Ото моя медалістка і по навчанню перша, і квіти вирощує.. Ще й на інструменті грає! (Гончар, Тронка, 1963, 140); // Уживається при вказуванні на те, про що щойно йшла мова або про що відомо співрозмовникові. — Невже ото все неправда, що розказував дядько Филін? То це я тільки дурно настрахалась? — сказала Настя (Н.-Лев., VI, 1966, 338); По паузі сказала [Христя] стиха: — Сьогодні Зінька така сумна була. Питала мене, чи правда, що ото балакають? (Головко, II, 1957, 136).

2. вказ. Уживається при підведенні підсумку до сказаного. Рано вставати, цілий день працювати тяжко на спеці, у поросі, моритися голодом на пісній страві та лягати натомленому без вечері.. — ото мужицька доля (Коцюб., І, 1955, 22); — Кепський то буде старшина, Йоно, коли він хоч цвях розбазарить.. Я кину, та п’ятий, та десятий — ото вже й ешелон маєш! (Гончар, III, 1959, 417).

3. вказ. Уживається в розповідях, описах для їх пожвавлення, надання безпосередності викладу, при вказуванні на повторюваність дії і т. ін. В одного багатого було два наймити. Роблять ото вони, як воли, а їсти — хліб сухий та вода (Україна.., І, 1960, 51); Стало вечоріти. Вернувсь ото Петро Шраменко (П. Куліш, Вибр., 1969, 162); Ото сяде Демко в свято під хатою та й почне думати, як то йому з недолі вибитися (Гр., І, 1963, 404); Уже ото й перші півні проспівали були, а він усе не спав (Головко, II, 1957, 392); // у сполуч. з сл. раз. Уживається в знач. якось. Раз ото, сновигаючи, стрів він заплакану Параску. Її пишна врода.., її велика журба його зразу уразили (Мирний, IV, 1955, 35).

4. вказ. Уживається з дієсловами наказового способу при спонуканні, заохоченні до чого-небудь, при висловленні поради, перестороги тощо. — Ото, Рябку, шануйся, Добра своїх панів, як ока, стережи (Г.-Арт., Байки.., 1958, 54); — Так вам і слід, дурним: Ото з дурлигою не знайтесь І у Ведмедика не грайтесь! (Гл., Вибр., 1951, 152); Так ото слухай, скінчу вже в двох словах: По оглядинах царського двірка подались ми назад у монастир (Коцюб., III, 1956, 143); — Ото кидай, Давиде, цю дурну забавку та й мети до нічліжан (Стельмах, І, 1962, 480).

5. підсил. Уживається у сполученні з прислівниками часу, місця, причини, способу дії і т. ін. для їх уточнення, підсилення тощо. Так ото однії осені, ще не гаразд листя опало, як упав сніг (Мирний, V, 1955, 336); Написала ото тільки Лілі листа, та й то жалую (Л. Укр., V, 1956, 225); Так ото хотілося блукати, Серце так стискалося мені, Як від хати бризнули до хати Вечора осіннього вогні! (Рильський, III, 1961, 268); // Уживається в сполученні з займенниками для їх підсилення, уточнення. Шпаки — це імітатори веселі, То іволга у пісні їх дзвенить. То хлопчик, друзів кличучи, свистить, То соловейко розсипає трелі, То колесо немазане скрипить. Такі ото сусіди наші втішні (Рильський, III, 1961, 178).

6. підсил. Уживається у вигукових реченнях для підсилення їх емоційного забарвлення. Ото дурний! А ще й битий! (Шевч., І, 1963, 244); — А йдіть обідати! Ото забалакалися, — гукнула з ганку тітка (Коцюб., І, 1955, 463); — Ото мені біда! Нехай би собі гнівались (Л. Укр., III, 1952, 633).

7. Уживається у значенні вигука при вираженні подиву, невдоволення, досади і т. ін. — Ото, яка недотика! Не та рано встала, Що до світа упилася… А та, що й проспалась! (Шевч., І, 1963, 298); — Ще — чого доброго — коли-небудь уночі прийде [Чіпка] та й заріже за жито! — Ото, хай бог милує! — похопився Грицько (Мирний, І, 1949, 298); — Тільки ти — обережненько. Може, як-небудь прохідними дворами. — Ото! Буду ще я по кучугурах лазити! (Головко, ІІ, 1957, 598).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 805.