ОТО́ЧУЮЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до ото́чувати. Параскіца хрестилась та била поклони, а на обличчях оточуючої її жіноти малювався кислий вираз (Коцюб., І, 1955, 277); Око від перевтоми закривається. Хворий втрачає контакт з оточуючим світом (Вільде, Сестри.., 1958, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 809.