ОТРУ́ЙНИЙ, а, е.
1. Який є отрутою; який викликає отруєння. Синильна кислота надзвичайно отруйна (Колг. Укр., 9, 1957, 38); // Який має в собі отруту; здатний викликати отруєння. По їх [каміння] голих випнутих боках.. слався м’ясистим листом отруйний молочай (Коцюб., І, 1955, 399); Запахло отруйною чемерицею (Стельмах, II, 1962, 68); // Який шкідливо діє на здоров’я людини. Зотлілий дім в отруйному диму… Тут ми жили (Голов., Поезії, 1955, 105); // перен. Який згубно діє на кого-, що-небудь; шкідливий. Та пісня має у собі щось отруйне (Коцюб., II, 1955, 231); В кімнатах наполягла на все тиша, якась отруйна, сонлива (Вас., І, 1959, 259).
Отру́йні речови́ни — біологічні або хімічні речовини, сполуки, здатні отруювати живі організми. У нестиглих бобах [квасолі].. є гіркі отруйні речовини (Зерн. боб. культ., 1956, 121); Бомба з отруйними речовинами.
2. Який виділяє отруту, що виробляється спеціальними залозами (про плазунів, комах). Андрійко павуків не ловить. Вони страшні, сірі, .. до того ж усім відомо, що вони отруйні (Донч., VI, 1957, 485); Найбільшою отруйною змією є королівська кобра (Наука.., 10, 1965, 43); * Образно. Вони до нас підкрались крадькома, скажені звірі і отруйні гади (Бажан, І, 1946, 119); // Який є органом, що виділяє отруту. Отруйне жало; Отруйний зуб.
3. перен. Злісний, ненависний. Сьогодні, прориваючись танком, народ у прах повергає звіра зажерного й отруйну його мисль! (Тич., II, 1957, 111); Отруйні, ущипливі слова вже крутилися на язиці, але у Малахова стало глузду їх не вимовити (Собко, Справа.., 1959, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 810.