ОТРЯ́ХУВАТИЙ, а, е, діал. Задирливий, розбишакуватий. — А ти не даремно ганиш парубка? — заступилась Христина за Юрія, бо хоч він був і отряхуватим хлопцем, але ще ні одна дівчина не зобижалась на нього, хіба що Зося (Стельмах, І, 1962, 279); Колону.. очолює високий, отряхуватий на вигляд Володя Вайсман (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 49); Лукаве, отряхувате личко.. привітно схилилось до самого мого вуха (Вас., І, 1959, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 812.