ОТСЕ́, част. вказ., заст. Оце. — І тобі отсе, запорожцеві.., не сором признатись? — каже Шрам (П. Куліш, Вибр., 1969, 96); — Отсе вже тиждень я тут днюю і ночую (Фр., IV, 1950, 55); — А де ж ваші діти? ..Максим.. поспіхом задроботів: — От вони, старшино! Отсе зять, а то дочка… (Коцюб., І, 1955, 37); [Річард:] Я став волом, мов вавілонський цар, не знаю тільки, за яку провину. Отсе на час вернувся в людський образ (Л. Укр., III, 1952, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 812.