ОТТА́К, присл., заст. Отак. — Братова, серце! — було раджу їй, — зробімо так да оттак, то добре буде (Вовчок, І, 1955, 5); Перед очима все щось миготить, колесує, привиджується… Цілу ніч оттак перебула я (Мирний, І, 1954, 84); Усяке діло майстра слуха, — Оттак і загадка моя (Гл., Вибр., 1951, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 812.