О́ТЧИЙ, а, е, заст., уроч. Батьківський. Київ криється туманом, Голубим, як отчий дим… (Рильський, III, 1961, 261); Сонце залишалося в них [у партизанів] позаду, як залишилися їхні домівки, їхні отчі місця (Загреб., Європа 45, 1959, 280); Серця ми гартували В горнилі канонад на полі бойовім, Коли в наш отчий край удерлись злі навали (Дор., Єдність, 1950, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 814.