ОЦУ́ПОК, пка, ч. Обрубаний або обламаний шматок чого-небудь (колоди, дерева і т. ін.); обрубок, уламок. В нестямі вимахував він оцупком свого недобитого на кобилі пужална (Гончар, II, 1959, 216); Беру колуна, замахуюсь — і він застрягає в оцупку (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 829.