П’Я́НО. Присл. до п’я́ний. Марусяк думав чи робив вид, що думає, п’яно уставившися остеклівшими [осклянілими] очима у ватру (Хотк., II, 1966, 208); Пізно вночі притягсь він додому і п’яно реготався та верзякав (Тич., II, 1957, 59); Сонце сховається в морі, троянди запахнуть п’яніше (Рильський, І, 1960, 178); // у знач. присудк. сл. Ой, прийшли ж до міста отамани.. Було дико, весело і п’яно (Сос., І, 1957, 330).
◊ Со́лодко з’ї́сти, п’я́но спи́ти, хо́роше походи́ти див. з’їда́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 418.