П’ЯНЧУ́ГА, и, ч. і ж., зневажл., лайл., рідко. Те саме, що п’яни́ця. — Виріс [Маслов] серед бруду, лайки, бійок, бо батько п’янчуга, знущався на очах в дитини з матері (Збан., Курил. о-ви, 1963, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 418.