ПА́ДЛО, а, с.
1. Те саме, що па́даль. Іздох баран; а коло падла знай Кудлай Вертиться (Бор., Тв., 1957, 200); Рак їсть падло, а дельфін живу рибу… (Вишня, І, 1956, 176).
2. перен., лайл. Підла, негідна людина. [Мусій:] А він мені: "Начхать, каже, на твого пана! Він таке падло, як і ти" (Гр., II, 1963, 555); Дід Легейда аж не стямиться. — Іч, падло! Ще йому смішки! (Головко, II, 1957, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 13.