ПАДЛЮ́ЧИЙ, а, е, розм. Підлий, мерзенний, ганебний. [Дмитро:] Всякому, хто тільки писне про тебе, — я вирву падлючого язика! (Стар., Вибр., 1959, 222); Балькаїза Довго буде ще шукати, Хто падлючих лаврів гідний (Л. Укр., IV, 1954, 192); Падлюче кодло.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 14.