ПАЛАМА́Р, я, ч. Служитель православної церкви, що допомагає священику під час богослужіння; дячок, псаломщик, причетник. Коло амвона стояв паламар, держачи в руках тарілочку задля грошей (Крим., Вибр., 1965, 336); Паламар засвічує свічки, і з темних кутків раптом виступають лиця святих (Донч., III, 1956, 26); * У порівн. — Вихилить становий другу склянку, шибоне вона йому в голову — і почне він клепати язиком, наче паламар той у дзвона (Мирний, IV, 1955, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 20.