ПАЛАХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., розм.
1. Загорітися, засвітитися спалахом, зблиском. Ми почули, як стрибнув Ваня Мороз, розірвалася граната, за ним побігли вартові, і палахнула світлом друга граната (Ю. Янов., І, 1958, 128).
2. перен. Блиснути від сильного почуття, пристрасті; виразити щось у великій мірі (про очі). І очі царя палахнули ураз: — "До мене?.. Від злодія листи?.. Читайте ж.." (Граб., І, 1959, 305); Гнів палахнув із суворих очей (Шер., Дружбою.., 1954, 24).
3. Вистрілити (з рушниці, пістолета і т. ін.). А трапилась тому Маркові, казали, така пригода: на зелені свята, під час вистави, Марків партнер палахнув ізгарячу в його з обрізу, замість порожнього, бойовим набоєм (Вас., II, 1959, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 23.