ПАЛО́МНИК, а, ч. Той, хто відвідує так звані святі місця або мандрівний богомолець взагалі; прочанин. Батьківське почування по таких довгих роках самотнього й у тісних рамцях замкненого життя було для нього тим, чим є джерело свіжої води для паломника у вигорілій пустині (Фр., VI, 1951, 165); У храмах Аджанти й Еллори завжди людно. Багато туристів з Європи і Америки, а ще більше паломників (Минко, Намасте.., 1957, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 32.