ПАЛО́МНИЦТВО, а, с.
1. У християнській, мусульманській та інших релігіях — мандрівка по так званих святих місцях. У зв’язку з прийняттям християнства на Русі вже в XI-XII ст. стають досить частим явищем подорожі, паломництво до різних релігійних центрів — до Константинополя, афонських монастирів і особливо до Палестини (Іст. укр. літ., І, 1954, 41).
2. перен., розм. Мандрівка для відвідання кого-, чого-небудь великою кількістю шанувальників, прихильників. Влітку в Одесу — паломництво. Туристи з усіх кінців "штурмують" наші визначні місця (Літ. Укр., 29.Х 1965, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 32.