ПАЛІСА́ДНИК, а, ч.
1. Невеликий обгороджений садок перед будинком. Настя звернула з широкої вулиці, пройшла ще кварталів зо три, потім одчинила хвірточку, що провадила в невеличкий палісадник, перед невисоким домом (Л. Укр., III, 1952, 582); Сербин перестрибнув низенький штахет і опинився в палісаднику (Смолич, І, 1947, 63); Простір між хатою і вулицею, так званий палісадник, декорується квітами, деревами або виноградом (Матеріали з етногр.., 1956, 66).
2. Легкий ажурний паркан, огорожа. Невеличкі, чепурні, одноповерхові з ганочками будиночки, тільки-но, видно, закінчені, з двориками коло кожного з них, огороджені дерев’яними палісадниками, тяглися з обох боків вулички (Коцюба, Нові береги, 1959, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 30.