ПАЛІ́ЧЧЯ, я, с. 1. Збірн. до па́лиця 1. Діти бігали з паліччям Удень за вдовою По улицях та, сміючись… Дражнили Совою (Шевч., І, 1963, 233); — А для сумних пісень вирізую паліччя восени — з калини… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 188); // Сухе гілля; хмиз. Палахкотить полум’я, тріщить сухе паліччя, розлітаються у всі боки червоні іскри (Хижияк, Д. Галицький, 1958, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 31.