ПА́М’ЯТНИК, а, ч.
1. кому, чому, розм. чий. Архітектурна або скульптурна споруда в пам’ять чи на честь кого-, чого-небудь. Вони повернули на гору до пам’ятника князя Володимира, де ввечері гуляло дуже багато людей (Н.-Лев., І, 1956, 431); Дякуючи за честь, яку зробив мені комітет обранням в члени жюрі для оцінки проектів пам’ятника Т. Г. Шевченкові, повідомляю, що згоджуюсь взяти участь в роботах жюрі (Коцюб., III, 1956, 363); Завод стоїть на березі Дніпра, і перед ним пам’ятник ніжному невідомому юнакові, темно-бронзовому красуневі, що рве на собі ланцюги і сміється до Дніпра (Ю. Янов., І, 1958, 326); Я іду повз пам’ятник Богдана (Сос., Вірші, 1954, 12); * Образно. Скільки гоголівської щедрої соковитості у.. образах "Мертвих душ". Тут кожна постать — своєрідний узагальнений людський тип, виразний пам’ятник епосі (Мист., 4, 1961, 20); * У порівн. Молодий солдат.., ніби вражений раптом величезністю перейденого шляху, застиг, як пам’ятник (Довж., І, 1958, 279).
2. Споруда (звичайно кам’яна) на могилі в пам’ять померлого; надгробок. Кладовище в Мадріді. Пам’ятники переважно з темного каменю, суворого стилю (Л. Укр., III, 1952, 390); Нічого специфічного, врочистого, як-от гранітних та мармурових пам’ятників, на нашому кладовищі не було (Довж., І, 1958, 75).
3. Те саме, що па́м’ятка 2. Шевченко оглянув київські пам’ятники старовини — Києво-Печерську лавру, Кирилівський монастир, намалював Видубецький монастир (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 123); Пам’ятники раннього палеоліту зустрічаються дуже рідко. Тому кожне нове відкриття таких пам’ятників є великою подією в науці (Наука.., 12, 1965, 2).
4. діал. Мемуари. Від’їжджаючи, прислав [пан Супрун] мені свій пам’ятник: двадцять аркушів, дрібно записаних (У. Кравч., Вибр., 1958, 373).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 38.